Святослав Яцущак: "Головне для майбутнього футболіста – це вірити в себе і багато працювати"

Тренер відіграє надзвичайно важливу роль у формуванні майбутніх футболістів, адже він повинен бути авторитетом та прикладом для наслідування. На сьогоднішній день основне його завдання – не просто передати свої вміння та навички, але й бути підтримкою для дітей. Вихованці повинні бути впевненим у собі і у тій людині, що їх навчає.

Про сучасні методи тренування та досвід роботи поговоримо з тренером Дитячо-юнацької спортивної школи №3 м. Івано-Франківська Святославом Яцущаком.

– Привіт, Святославе. Як справи? Як проходить твій карантин?

– Привіт. Справи нібито добре, зараз слідкую за ситуацією з карантином, є час на книги і освоєння нового матеріалу для проведення навчально-тренувальних занять.

– Які книги читаєш?

– В основному книги на спортивну тематику, наразі читаю: "Еволюція Гвардіоли".

– Сьогодні хочу поговорити з тобою більше саме, як з молодим дитячим тренером, оскільки останнім часом ти більше приділяв уваги все-таки тренерській роботі. Скажи, працювати дитячим тренером було твоє власне бажання чи тебе хтось до цього підштовхнув?

– Власне, завжди мріяв грати у футбол або стати тренером, а працювати в рідних стінах, в яких ріс і грав у футбол ще простіше і приємніше.

– Працювати дитячим тренером не так вже й легко, але все ж цікаво, розкажи яким для тебе є цей досвід?

 – Так, це було для мене щось нове. Довелось зрозуміти дитячий футбол зсередини, а точніше – його плюси і мінуси.

– І які ж плюси та мінуси ти побачив?

– Беззаперечний плюс – це знову ж таки те, що випала можливість працювати в рідному краї. Подобається також, що Дитячо-юнацька футбольна ліга області проводить змагання серед команд гравців вікової категорії U-11 та U-12. У цьому турнірі  діти мають можливість зіграти достатню кількість матчів,  набираються безцінного футбольного досвіду, звикають до змагального процесу, самі розумієте, як важко грати вперше в справжніх офіційних змаганнях з високою організацією їх проведення. Мінусів менше ніж плюсів, тому про них говорити не хочеться.

– Чи важко було знайти спільну мову з дітьми на початку тренерської кар’єри?

– Ні, не важко. До того, як я почав працювати з дітьми в ДЮСШ №3, я працював у загальноосвітній школі №19 м. Івано-Франківська, і приблизно розумів специфіку роботи.

– Діти бувають різні… Як вдається знаходити індивідуальний підхід до кожного з них?

– Так, це справді непросто. Діти зараз дуже різні, мають різні темпераменти, характери. Все це потрібно враховувати в роботі тренера, щоб морально не травмувати дитину. За декілька тренувань кожен з них проявляє себе на всі 100% і саме тоді ти бачиш, як потрібно спілкуватись з дитиною: до кого можна бути строгішим, а з ким треба спілкуватись у спокійнішій манері.

– З якими віковими категоріями гравців ти працюєш?

– Це діти 2008 та 2009 років народження.

– У яких турнірах доводилось приймати участь разом зі своєю командою?

– Ми брали участь у багатьох турнірах та футбольних фестивалях, проте найбільше запам’ятався футбольний фестиваль "Грають всі!" в 2019 році, який відбувся в Івано-Франківську. На даний  момент виступаємо в чемпіонаті Дитячо-юнацької футбольної ліги Івано-Франківської області (категорія гравців U-12).

– Чому саме футбольний фестиваль "Грають всі!" запам'ятався найбільше?

– Тут відразу ряд факторів. Це і хороша організація заходу, ідеальні умови для проведення матчів, а саме – стадіон зі штучним покриттям "Хет-Трик Арена" та високий рівень суперників. Крім того, абсолютно усі команди-учасниці були нагороджені призами.

– Ким найбільше пишаєшся зі своїх учнів, хтось має шанс проявити себе на високому рівні?

– Зараз ще зарано говорити про це, поживемо – побачимо. Футбол – непроста річ. На жаль, часто трапляється так, що здібні гравці не можуть себе сповна проявити через різні причини, зокрема травми.

– Як тобі вдається мотивувати своїх підопічних після поразок?

– Я з першого тренування говорив, що будуть поразки, що нічого не буде легко, а результат прийде тоді, коли ми будемо працювати над ним. Тому проблем із мотивацією в команді не було ніколи.

– Що головне для тренера Яцущака: участь чи перемога? І чому саме так?

– Для мене найважливіше саме участь. Чому так? По-перше, тому що на матчах я можу побачити над чим потрібно більше працювати. По-друге, участь необхідна для того, щоб діти звикали до турнірів, грали з однолітками, а перемоги будуть обов’язково. Все ще попереду.

– Усім відомий факт, що в теперішніх реаліях кожен тренер дитячої команди змушений відчувати на собі шалений тиск з боку батьків, оскільки кожен батько вважає свого сина найкращим футболістом, і вимагає, щоб саме його син проводив на футбольному полі найбільшу кількість ігрового часу…  Як вдається знайти порозуміння з батьками і чи не заважає це тобі в твоїй тренерській роботі?

– Так, ви торкнулися гарної теми. Тиск від батьків буває досить часто, бо всі вони різні, як і їхні діти. Проте, я ще не зустрічав у своїй практиці такого, щоб батьки були незадоволені тим, скільки часу їхня дитина проводить на полі, на якій позиції грає. Вони до всього ставляться позитивно.

– Наскільки мені відомо, ти не тільки тренував дітей, але й сам грав у декількох командах. Чи не важко було поєднувати одне з іншим?

 – Ні, не важко, бо займатися своєю улюбленою справою – це справжнє задоволення, а час завжди знайдеться. Головне, щоб було бажання.

– Чому свого часу обрав саме футбол?

– Я народився на Калущині в с. Перевозець, в якому футбол завжди був на першому місці. Тому я змалку приходив на стадіон і жив футболом. Думаю, що шансів обрати інший вид спорту не було. Я навіть не розглядав такий варіант.

– Як підтримуєш форму наразі?

– Оскільки зараз карантин, то самостійно проводжу тренування вдома.

– Які настанови можеш дати майбутнім футболістам?

– Головне для майбутнього футболіста – це вірити в себе і багато працювати. На все свій час!

– Дякую тобі за розмову.